Відкриття провадження у справах про кримінальні правопорушення: чинний порядок і напрями вдосконалення

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. – Академія адвокатури України, Київ, 2017. У дисертації обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення методологічних, процесуальних та організаційних аспектів процедури відкриття провадження у справах про кримінальні правопорушення. Зокрема, автор привертає увагу до основних недоліків чинної процедури початку розслідування і доводить, що вона суперечить і методологічним настановам щодо виникнення правовідносин, і низці конституційних засад та Європейських стандартів судочинства. Автор доводить, що оскільки слово “кримінальний” в перекладі з латинської мови означає “злочинний”, то поняття “кримінальне провадження” мало б бути замінене на “провадження у справах про кримінальні правопорушення”. Оскільки засада публічності поширюється на всі стадії судочинства, то було б правильним, щоб ст. 25 КПК регламентувала не початок розслідування, що є однією з його стадій, а відкриття провадження, яке є юридичним актом, яким ініціюються правовідносини, спрямовані на здійснення судочинства та підставою початку розслідування. Що ж до діяльності, пов’язаної з його відкриттям, то вона має ознаки самостійної стадії кримінального судочинства. Оскільки приводами для відкриття провадження є лише первинна інформація про кримінальне правопорушення, то її оцінка на предмет наявності чи відсутності у ній підстав для відкриття провадження мала б бути обов’язковою, й у разі необхідності її перевірки, вона мала б бути проведена у визначений законом спосіб в межах розумних строків. Автором запропоновано, повноваження на відкриття провадження щодо кримінальних проступків покласти на керівника слідчого підрозділу, а щодо злочинів – на прокурора, а дії як щодо незаконного його відкриття, так і відмови у ньому криміналізувати. Автор доводить, що ні виявлення ознак кримінального правопорушення (ст. 25 КПК), ні виявлення обставин, що можуть свідчить про його вчинення (ч. 1 ст. 214 КПК), підставою для відкриття провадження у кожному випадку бути не може, оскільки вони не завжди є беззаперечним свідченням про його вчинення. Запропоновано в структурі вказаних підстав розрізняти матеріально-правовий та процесуальний аспекти та розкрито їхній зміст. Автор доводить, що оскільки рішення щодо відкриття провадження є тим юридичним актом, яким ініціюються правовідносини спрямовані на здійснення судочинства та правовою підставою розслідування та судового провадження, то воно повинне відповідати вимогам ч. 3 ст. 110 КПК, згідно з якою рішення слідчого та прокурора ухвалюються у формі постанови.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. – Академия адвокатуры Украины, Киев, 2017. В диссертации обоснованы предложения, направленные на совершенствование методологических, процессуальных и организационных аспектов процедуры открытия производства по делам об уголовных правонарушениях. В частности, автор обращает внимание на основные недостатки действующей процедуры начала расследования и доказывает, что она противоречит и методологическим наставлениям в отношении возникновения правоотношений, и ряду конституционных принципов и Европейских стандартов судопроизводства. С учетом того, что слово “уголовный” в переводе с латинского языка означает “преступный”, автор констатирует, что конструкция “уголовное производство” не соответствует требованиям стилистики украинского языка и предлагает заменить ее конструкцией “производство по делам об уголовных правонарушениях”. Что же касается его открытия, то автор доказывает, что оно трактуется как отдельный правовой институт, как отдельный вид правоотношений, как процессуальное задание и как юридический акт. А поскольку эта деятельность урегулирована УПК, имеет собственную цель, задания, а также предусмотренные законом средства их разрешения, то она отличается признаками самостоятельной стадии уголовного судопроизводства. Автор доказывает, что поскольку принцип публичности распространяется на все стадии судопроизводства, то было бы правильным, чтобы ст. 25 УПК, которой он предусмотрен, регламентировала не начало расследования, которое является одной из его стадий, а открытие производства, которое является тем юридическим актом, которым инициируются правоотношения, направленные на осуществление судопроизводства и основанием начала расследования. Поскольку поводами для открытия производства является лишь первичная информация об уголовном правонарушении, то ее оценка с целю определения наличия либо отсутствия в ней оснований для открытия производства, должна бы бить обязательной, и в случае необходимости ее проверки, она должна была бы быть проведена в указанный законом способ, и в пределах разумных сроков. Автором предложено полномочия на открытие производства в отношении уголовных проступков возложить на руководителя следственного подразделения, а в отношении преступлений – на прокурора. А действия, как в отношении незаконного открытия производства, так и отказа в нем криминализировать. Автор доказывает, что ни выявление признаков уголовного правонарушения (ст. 25 УПК), ни выявление обстоятельств, которые могут свидетельствовать о его совершении (ч. 1 ст. 214 УПК), основанием для открытия производства в каждом случае быть не может, так как они не всегда являются бесспорным доказательством его совершения. Предложено дополнить УПК положениями об обязательном наличии для открытия производства определенных законом поводов и оснований, дать их официальное определение и перечень, а в их структуре различать материально-правовой и процессуальный аспекты, а также раскрыто их содержание. Автор доказывает, что если даже открытие производства отдельной стадией уголовного процесса не считать, то его нельзя не считать самостоятельным процессуальным решением, которое является тем юридическим актом, которым инициируются правоотношения, направленные на осуществление уголовного судопроизводства и основанием для совершения дальнейших процессуальных действий, связанных с расследованием и судебным производством. А поэтому указанный акт должен отличаться признаками соответствующего процессуального документа, который бы удостоверял факт официального инициирования правоотношений, направленных на осуществление судопроизводства и, кроме других, выполнял бы функцию процессуального основания и для занесения этого факта в ЕРДР, и для начала расследования, то он должен соответствовать требованиям ч. 3 ст. 110 УПК, в соответствии с которой решения следователя и прокурора выносятся в форме постановления. Внесены предложения относительно усовершенствования отдельных норм Конституции и УПК, изложенные в выводах соответствующих разделов и в приложениях к диссертации.